Інідія

У роки Першої світової війни британський колоніальний уряд обіцяв надати Індії самоуправління. Проте упродовж 1918-1921 pp. він провів низку реформ, спрямованих на зміцнення колоніаль­ного стану Індії. Це викликало гостре невдоволення, що переросло у відкритий бунт. Антиколоніальну боротьбу очолив Індійський національний конгрес (ІНК), який закликав індійський народ уни­кати насильницьких форм боротьби. Ідеологом цієї партії став Махатма Ганді. Він розумів, що успіх антиколоніального руху можливий лише за умови його масовості. Вищою метою суспіль­ного розвитку М. Ганді вважав сарводайю — суспільство загаль­ного благоденства, яке досягається шляхом ненасильницької боротьби і моральним переконанням. Прихильники гандізму не сприймали європейської цивілізації, виступали проти ринкових відносин. Гандізм базувався на національних, культурних, істо­ричних та релігійних традиціях, відкидав нерівність і кастовий поділ. Ганді зумів об´єднати всі соціальні рухи і верстви індій­ського суспільства в антиколоніальній боротьбі.

Ситуація в Індії загострилася в 1919 р. після прийняття парла­ментом Великобританії «Закону про управління Індією», який розпалював ворожнечу між індусами і мусульманами та закону проти «антиурядової діяльності». У квітні 1919 р. у Пенджабі англійські колонізатори розстріляли демонстрацію — загинуло близько 1000 осіб. Кривава розправа викликала протести по всій країні. Ганді закликав до харталу — припинення будь-якої ділової активності, бойкоту всього англійського. Всеіндійська кампанія громадської непокори відбувалася під гаслом незалежності і три­вала до 1922 р. ІНК перетворилася на масову політичну партію, що нараховувала 10 млн осіб.

Колоніальна адміністрація провела масові репресії, розпалю­вала індусько-мусульманську ворожнечу, яка відволікала насе­лення від політичної боротьби і послаблювала національно-визвольний рух.Чисельність ІНК скоротилася, в ньому утворилося три угруповання.

У другій половині 20-х pp. відбувається нове піднесення націо­нально-визвольного руху, з´являються нові політичні партії, що відстоювали інтереси народних мас.У 1928 р. ІНК схвалив проект конституції, яка передбачала надання Індії статусу домініона, вве­дення загального виборчого права тощо. Ліве крило конгресу виступало за незалежність і почало створювати Всеіндійську лігу на чолі з Джавахарлалом Неру.У 1929 р. сесія національного кон­гресу обрала головою партії лідера лівих сил Дж. Неру і проголо­сила головною метою конгресу боротьбу за повну незалежність шляхом кампанії громадянської непокори.

На початку 1930 p. M. Ганді опублікував 11 вимог, що передба­чали зменшення податків, відміну монополій, скорочення військо­вих видатків, звільнення політичних в´язнів тощо. Англійський уряд відмовився виконати ці вимоги. Тоді М. Ганді закликав до нової кампанії громадянської непокори, що розпочалася навесні 1930 р. Англійський уряд оголосив поза законом ІНК, заарешту­вавши 60 тис. учасників руху, в тому числі М. Ганді і Дж. Неру. Репресії викликали народні повстання у ряді міст.

У 1931 р. між англійським урядом і ІНК було укладено угоду про припинення кампанії непокори, урядових репресій і звіль­нення заарештованих. Лідери ІНК висунули вимогу надати Індії самоврядування і статус домініона, але ця вимога була відкинута. Нова акція непокори, організована Ганді в 1932 p., успіху не мала.

У 1935 р. англійський уряд затвердив акт про управління Індією («Рабська конституція»), що передбачав розширення участі індійців у виборах до місцевих законодавчих органів. На виборах до коаліційних законодавчих зборів у 1937 р. ІНК здобув пере­могу — у 8 з 11 провінцій були створені конгресистські уряди.

Упродовж 1937-1939 pp. Індія була охоплена страйковим рухом, що мав економічний характер і селянськими виступами.

З початком Другої світової війни Індія стала воюючою краї­ною. На початку 1940 р. Великобританія пообіцяла надати Індії статус домініона після закінчення війни.